Крим. Земля переділів і забутих смертей

ПрологКрим — це не символ.Не святиня. Не «колиска» і не «південне серце».Його не треба любити, щоб розуміти.Його треба пам’ятати, щоб не повторювати.Він ніколи не був ні «душею Росії», ні «українським раєм».Це — півострів переділів.Крові, яка не встигала висихати.Договорів, які підписували…

Читати даліКрим. Земля переділів і забутих смертей

Че Гевара. Культ крові під брендом свободи

Про нього люблять говорити як про «романтика революції».Його портрети друкують на футболках, стилізують під Шевченка, роблять героєм постерів.Але якщо зняти плакатну плівку — під нею залишиться зовсім не герой.Він обожнював сам розстрілювати полонених. Без суду й без доказів.Його слова збереглися…

Читати даліЧе Гевара. Культ крові під брендом свободи

День карти й дзвінка: як Трамп зустрічав Зеленського

Атмосфера показуЗустріч почалася із жестів, покликаних створити картинку: подяки Меланії Трамп від Зеленської, теплі слова, компліменти про «чудовий костюм» Зеленського — навіть вибачення від журналіста, який колись дорікав йому за відсутність піджака. Візуальна гармонія мала прикрити головне: Трамп вийшов на…

Читати даліДень карти й дзвінка: як Трамп зустрічав Зеленського

Осип Безпалько. Життя під прицілом.

Він не залишив після себе мемуарів, голосових повідомлень чи серії інтерв’ю. Тільки декілька архівних фото, перелік псевдонімів і дата — 3 серпня 1947 року. День, коли він не дозволив себе взяти живим.Осип Безпалько. Псевдо «Андрій», «Задорожний», «Остап». Народився 1914 року…

Читати даліОсип Безпалько. Життя під прицілом.

Коли кордони рахують у барелях

Колись за столами переговорів продавали острови й цілі народи.
У 1898-му Іспанія «віддала» США Філіппіни, отримавши 20 мільйонів доларів компенсації. У 1819-му — віддала Флориду за прощення боргу. У 1867-му Російська імперія продала Аляску за 7,2 мільйона — менше, ніж сьогодні…

Читати даліКоли кордони рахують у барелях

Не син, а солдат

Ідеш — а навколо усе як завжди:трамвай, магазини, каштани.І тільки обличчя у дзеркалі дні —чужі, ніби зняті з екрана.Ідеш — і мовчиш. Бо слова, наче кіт,роздер твоє горло як тишу до дна.А правди нема. І за правду — лишесписали квитанцію.…

Читати даліНе син, а солдат

Коли Фіцо говорить про «траву»

Роберт Фіцо вирішив процитувати «африканську мудрість»: коли слони б’ються чи кохаються — страждає трава. І назвав Україну тією самою «травою».Але якщо вже пан прем’єр заговорив про історичні метафори, варто нагадати історію власної країни. У березні 1939-го Словаччина стала першим союзником…

Читати даліКоли Фіцо говорить про «траву»

Ті, хто мовчки підносять цеглу

Артем, 10 років. Київ (Солом’янка)У під’їзді пахне бетонним пилом і хлоркою. Вентилятор на сходах розганяє гаряче повітря, але не встигає за ним — літо в Солом’янці цього року прийшло разом із уламками. У дворі сидить хлопчик — років десять, може…

Читати даліТі, хто мовчки підносять цеглу

Випадковість більше не має поверху

❗️ У Києві зникає архітектура впевненості.Якщо раніше вважалось, що найнебезпечніше — жити на верхніх поверхах, то сьогодні ракети зривають другий, п’ятий, дев’ятий, перший.Немає «безпечної висоти».Немає «мені пощастить». Є тільки: було вікно — стала діра.Випадковість більше не рятує.Вона — вирок, підкинутий…

Читати даліВипадковість більше не має поверху

Після вибуху завжди хтось мовчить назавжди

Київ. 31 липня. Ранок після того, як небо знову обвалилося.Місто прокинулось у диму й попелі. Але це було вже не пробудження — радше виривання з напівсну, в якому смерть не приходить одразу, а дзижчить над головою, кружляє, як реактивний «Шахед»,…

Читати даліПісля вибуху завжди хтось мовчить назавжди

Не шпигун. Просто дурень.

Це не історія про шпигунство. Це історія про дурість, жадібність і повну втрату орієнтирів.24 роки. Волинь. Без роботи. Telegram.Шукав підробіток — як і ти, як і тисячі.Не на “темних форумах” — просто гортав стрічку.А може, лишав коментарі.Гнівні, злі, “чесні”.Про те,…

Читати даліНе шпигун. Просто дурень.

Часів Яр. Кінець географії.

Це не фільм-катастрофа, не гравюра з майбутнього, не постапокаліптичний арт.Це реальне фото. Україна. Донецька область. Часів Яр. Весна 2025.Місто, в якому жили люди.Працювали лікарі.Сиділи на лавочках старенькі.Грали у дворі діти.Залишали молоко перед дверима.Будували. Вірили.Жили.І ось що залишив по собі “русский…

Читати даліЧасів Яр. Кінець географії.