Сіре ранкове світло пробивається крізь жалюзі. На столі — недопита кава, кілька розкиданих аркушів, затерта клавіатура. Тиша. Вона завжди перша, хто приходить, коли починаєш писати щось по-справжньому.

Цей розділ — про тексти, які не питають дозволу.
Тут — поезія, проза, музика. Усе — авторське.

Є вірші, написані під сигарету й тишу. Є короткі прозові історії, що з’являлись між безсонням і ранковим чаєм. Є треки — створені спільно з ШІ: слова мої, а музика народжена машиною, яка вчиться слухати.

Тут немає правильних чи зручних мов. Є українські тексти. Є російські.
І ті, й інші — справжні.
Тож без патрулів, без зради. Без цієї показної ідеології, що вбиває сенс.

Це простір, де важливі не прапори, а речення.
Не пози, а відчуття.

І якщо хоч одне слово залишиться з вами після прочитаного — значить, усе було не дарма.