Пост, якого не буває в шкільних підручникахУ Києві досі є вулиця Андрія Головка. Є й бібліотека його імені. Туди приносять книжки. Повз неї щодня проходять люди — не знаючи. Або роблячи вигляд, що не знають.А треба б. Бо Головко —…
«Між вогнем і болотом» ВЛН · 1943.УПА, ліс, польське подвір’я.Сьогодні він має знищити дім, у якому виріс його друг… День починався, як завжди — важко. Світанок був синьо-сірий, ніби дим після підпалу. З лісу тягло мокрим мохом, а з села…
МЕТРО. 1940–2025. ОДНА Й ТА САМА НІЧДо всього можна звикнути.Навіть до сирен, ночівлі в метро і звуку, що розрізає небо.Але звичка — це не спокій.Це просто спосіб не збожеволіти до ранку.⸻⸻📸 ФотоЛондон, станція Aldwych, 1940-й.Люди сплять просто на рейках, перестеливши…
4 липня 2025, 02:10Шахеди летять стаями. Більше півсотні. Може, вже сотня. Київ жужжить, як вулик. Горить.За вікном — звук, який неможливо забути.Це не просто “бплА”. Це не “атака дронів”.Це — звукова кардіограма війни, яка б’ється прямо над нашими дахами.Весь Київ…
(записано з чужих слів, мовчання і дороги)Його не брали — довго.Він був горбатий, тихий, надміру ввічливий. Водій із горбом, як дзвіниця Собору Паризької Матері. Люди на блокпостах не завжди читають діагнози, але іноді — бачать. Раніше йому махали: «Проїжджай, бідолахо,…
Фотографи у форміЦього разу в кадрі не ефрейтор Гейдекер, а Віллі Георг — солдат-телеграфіст, якому дали дозвіл на вхід у ґетто влітку 1941-го. У 4–5 рулонах плівки він зберіг щоденність умови життя: натовпи на вулиці, дітей, що просять хліба, поліцейських,…
Перші дні Варшавського ґетто очима солдата, що зненавидів свою формуСвіжа цегла, свіжа кровСічень 1941-го. Варшавський «єврейський житловий район» закритий усього два місяці; стіні бракує тиньку, брами ще обплутані колючим дротом. Усередині — понад 400 000 людей на 3 км², завезених…
Коли земля Німеччини повернула своїх мертвих — а живі більше не мали куди відвести очі«Ви нічого не знали? Тоді копайте»Квітень 1945-го. 1 200 мешканців Веймара марширують крізь ворота Бухенвальда. У таборі ще парує попіл крематорію; на брезенті — тіла, що…
Київ. 23 червня 2025.У неділю вони ще були живі.У понеділок — їх не стало.Чоловік. Дружина. І дід.Разом у квартирі. Разом під обстрілом. Разом загинули.Їхній шістнадцятирічний син вижив випадково. Був на дачі з бабусею. За містом.Коли повернувся — було вже надто…
Вночі Київ знову палав. Декілька хвиль дронів, потім ракети. Райони — різні. Вибухи — справжні. По місту — по людям, по тілу столиці.Знову зранку фото, відео, уламки, вікна, які більше не вікна. І люди, які викладають усе це в соц.пережи.Тому…
Кожного разу, коли вночі вмикається сирена — це не “ще одна повітряна тривога”.Це повідомлення: тебе можуть вбити.Не десь там — а тут. Через дах. Через вікно. Через стіну, в яку ти вперся лопатками й вирішив не рухатись,бо «вже задовбало».Те, що…
Знаешь, что делает мужик, когда слишком долго терпит? Правильно — бьёт первым. Вот и Америка больше не играет в дипломатию с теми, кто делает вид, что у них всё по плану, а на деле — в подвале опять крутят уран…
