Ідеш — а навколо усе як завжди:
трамвай, магазини, каштани.
І тільки обличчя у дзеркалі дні —
чужі, ніби зняті з екрана.

Ідеш — і мовчиш. 
Бо слова, наче кіт,
роздер твоє горло як тишу до дна.
А правди нема. 
І за правду — лише
списали квитанцію. 
Підпис — війна.

Що скаже душа, коли тіло зітруть
на пил без імен, без медалей, без дат?
Коли твоя хата — руїна і ґрунт,
де виріс останній — не син, а солдат?

Не буде ні риму, ні миру, ні помсти,
лиш гола розмова з самим собою.
І тінь України — як хрест на листі —
витає над кожною головою.