Київ. 31 липня. Ранок після того, як небо знову обвалилося.

Місто прокинулось у диму й попелі. Але це було вже не пробудження — радше виривання з напівсну, в якому смерть не приходить одразу, а дзижчить над головою, кружляє, як реактивний «Шахед», який не збити. Не вгадати, не перечекати, не розговорити.

Понад 124 поранених. 11 загиблих. Серед них — 6-річний Матвій. Юний каратист, що мріяв стати сильнішим за старшого брата. Лікарі боролись за його життя дві години. Але ракета сильніша за дитячі легені.

Реактивні «Шахеди» та «Іскандери-К» летіли низько. Уздовж річок, по рельєфу, ковзаючи вулицями, ніби знали карту напам’ять. Вісім ракет. Три збили. П’ять зробили свою роботу. Бо на відстані 200 кілометрів від Києва — Курськ. 
А звідти — лічені хвилини.

Солом’янський, Святошинський, Голосіївський, Шевченківський райони — тепер не географія, а зведення з фронту. 
У дворах палають машини, під завалами багатоповерхівок залишаються люди. 
Одна з них — дівчина, яка вилетіла з 9-го поверху. 
І вижила.

На фото — мечеть «Умма», частково зруйнована вибухом. Київ більше не розрізняє храмів. Ні церков, ні синагог, ні мечетей. Бог у місті — це той, хто встиг добігти до укриття.

Пошкоджено десятки обʼєктів. Школи, дитсадки, лікарні. У дитячому відділенні медзакладу вибило вікна. 
У підʼїзді житлового будинку під завалами — ще 10 осіб. У районі ЖК «Республіка» зниклі безвісти.

Це розбирання міста по деталях. Тихе й методичне.

Героїчні кадри рятувальників ДСНС, які понад 3 години підтримували голосовий контакт із чоловіком, затиснутим під завалами, — це наша нова щоденність. Пробивали отвір у сусідній квартирі, формували тунель. 
Не втратили. 
Витягли.

Можна довго рахувати уламки, відсотки збитих цілей, кількість звернень до ООН і назви санкцій. 
Але насправді кожен уламок тут — іменний. 
І летить не по ППО, а по конкретних кімнатах.

І кожен із нас сьогодні подумки питає:
а скільки ще можна триматись перед тим, як це торкнеться саме твоєї адреси?

Бо сьогодні це Київ. 
Завтра — будь-яке інше місто, в якому теж є хлопчик, який мріє стати каратистом.

Мовчить повітря. Але це — не тиша. Це затишшя після чергової смерті.
Вибухи закінчились — робота з мертвими ще ні.
Ад триває...

Продовження слідує...
Так, блядь, слідує.