Майер стоял у окна своей квартиры в Герцлии-Питуах, глядя на Средиземное море, которое лениво плескалось о берег, словно ничего не случилось. Солнце 1970 года жгло кожу, но внутри него была пустота – та самая, что Ремарк описывал в своих героях,…
Є речі, які людина може змінити безболісно.Мову інтерфейсу.Маршрут до роботи.Навіть країну.А є речі, які не змінюються взагалі.Вони не піддаються реформам, законам і правильним словам.Вони просто сидять у тобі, як стара кістка, що зрослася ще в дитинстві — і тепер ти…
Фото Йоханнеса Хеле. Київ. Початок жовтня 1941 року.Біля тютюнової фабрики на бульварі Шевченка, 74 — тіло чоловіка.Він лежить на асфальті, наче впав назад, рухаючись вперед. Люди обходять його й ідуть далі — з вузлами, з корзинами, мовчки, не сповільнюючи кроку.…
В Карпатах смерть не приховати — її видно навіть там, де, здавалось би, тільки тиша і камінь.Минулої ночі прикордонники на горі Фрасин у Закарпатті натрапили на людські рештки. Кістки розтягли дикі звірі. Поруч — шматки одягу, камуфльований рюкзак, сумка. І…
Я Привоз. Я пам’ятаю все.Мене почали будувати ще в 1827-му. Кам’яні лавки з’явились за двадцять років. Я бачив царя, більшовиків, Гітлера, Брежнєва і бандитів 90-х — і стояв. У двохтисячних мене намагались “реставрувати”. Але до душі не дістались.Я Привоз. Я…
Пост, якого не буває в шкільних підручникахУ Києві досі є вулиця Андрія Головка. Є й бібліотека його імені. Туди приносять книжки. Повз неї щодня проходять люди — не знаючи. Або роблячи вигляд, що не знають.А треба б. Бо Головко —…
Именно так работает этот мир. Он не терпит равнодушия. Он не прощает того, кто смотрит на всё с холодным безразличием, кто не утруждает себя ни эмоцией, ни действием. Мир, словно живое существо, чувствует твою апатию и отвечает ударом, точным и…
На світанку він знайшов гніздо.Там, де трава ще не прим’ята, а тіні від безпілотників лежать тонкими смугами, як сліди від батога. Він підняв його обережно — як пораненого горобця. Але горобця там не було. Лише фіброоптичні нитки, сплутані, як нерви…
Её звали Люся. Ну, типа Людмила, но она предпочитала, чтобы её называли Люсиль Феникс. Рыжая, с волосами цвета варёной морковки и повадками недобитого хорька на метамфетаминах. У неё был блог, где она рассказывала, как «вибрации Юпитера влияют на ваш клитор»,…
Ты сидишь в кабинете врача, пахнет стерильностью и слегка горчит кофе на губах. Врач бросает на тебя взгляд – тягучий, спокойный, будто вот только что ты был статистикой, а теперь стал живым, теплокровным существом. “Парень, пришло твоё время”, – говорит…
