Київ давно звик до звуку сирен та вибухів ракет, але те, що сталося 18 квітня у Голосієві, прошило місто іншим, більш липким і персоналізованим страхом. 

Це не був приліт із неба — це був вибух внутрішнього гною. 
Людина, яка жила поруч, ходила тими ж вулицями та купувала хліб у тому ж магазині, в один момент перетворилася на безжальну машину для вбивства.
Все почалося не з пострілів, а з вогню. Чоловік, чий розум роками отруювався пропагандою та параноєю, підпалив власну квартиру, немов спалюючи останній міст із реальністю. 
Коли з вікон повалив чорний дим, він не побіг рятуватися. Він вийшов на вулицю з карабіном, щоб чинити те, що в його хворому сприйнятті здавалося «правосуддям» або «фінальним актом».

Ми звикли бачити таке в американських новинах про мас-шутінги, але Деміївка стала місцем реального, брудного терору. Хаотичний вогонь по перехожих. 
Люди, які просто йшли у справах, падали на асфальт під сухий тріск Kel-Tec. 
Загибель музиканта Ігоря Савченка прямо посеред вулиці стала символом абсурдності цієї трагедії — мистецтво проти свинцю.
Найстрашніше почалося в супермаркеті. 
ТЦ «Demeevsky», місце недільних покупок, перетворилося на пастку. 
Заручники, крики, запах пороху і повне нерозуміння: чого він хоче? 
А він не хотів нічого, окрім крові. Жодних чітких вимог, жодної логіки — лише агонія колишнього офіцера, який зрадив і себе, і свою країну в думках задовго до першого пострілу.

Цей теракт оголив не лише проблему незаконної зброї чи психічного здоров’я ветеранів минулих епох, а й болюче питання готовності. 
Відео з патрульними, що бігуть від стрільця, поки цивільні залишаються під вогнем — це ляпас системі. 
Штурм КОРДу поставив крапку в житті терориста, але він не стер шрами на обличчі району. 
Тепер Голосієво пахне не лише весняним квітом, а й гаром тієї квартири на Деміївській, яка стала епіцентром ненависті.
Це не просто кримінал. 
Це нагадування: ворог не завжди за лінією фронту. Іноді він живе за стіною, чистить карабін і чекає, поки в його голові догорить остання нитка здорового глузду.

ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ (18.04.2026)

16:10 — Повідомлення про пожежу в житловому будинку на вул. Деміївській. Власник квартири, Дмитро Васильченков, влаштовує навмисний підпал.
16:25 — Васильченков виходить на вулицю зі зброєю. Починається хаотична стрілянина по людях. Перші повідомлення про загиблих.
16:40 — Терорист забігає до супермаркету «Велмарт». Захоплення заручників. Поліція оточує район, оголошено операцію «Сирена».
16:50 – 17:30 — Спроби встановити контакт із нападником. Злочинець веде себе агресивно, відкриває вогонь усередині приміщення. Вбито одного із заручників.
17:40 — Спецпідрозділ КОРД розпочинає штурм. Під час короткого вогневого контакту Васильченкова ліквідовано.
18:00 — Офіційне підтвердження: 6 загиблих та 15 поранених (5 у критичному стані). Терориста ліквідовано на місці.

ДОСЬЄ НАПАДНИКА

Минуле та коріння: Уродженець Москви з українським паспортом. Колишній військовий, майор, який служив в автомобільних військах ЗСУ на Одещині та Донеччині з 1992 по 2005 рік. 
Після виходу на пенсію у 2005-му він фактично розірвав зв’язок з українською армією, але не з ідеологією ворога.

«Сплячий агент» чи божевільний? Останні роки Васильченков жив у Бахмуті, але в період з 2015 по 2017 рік виїжджав до Росії (Рязань), де мав банківські рахунки навіть у 2022–2023 роках. 
СБУ перевіряє версію про те, що він міг бути «сплячим агентом» РФ, якого активували через його нестабільну психіку.

Світогляд ненависті: Його соцмережі — це звалище антисемітизму, фашизму та зневаги до України. Він відкрито захоплювався Гітлером та жалкував, що Гіркін не знищив Бахмут повністю у 2014-му.

Дзвіночки, які ігнорували: Васильченков був агресивним соціопатом. У 2024 році його судили за бійку в супермаркеті АТБ, а сусіди постійно скаржилися на конфлікти. При цьому він мав легальний карабін Kel-Tec SUB-2000, дозвіл на який поновив лише у грудні 2025 року, принісши сумнівну медичну довідку.

Дмитро Васильченков (1968 р.н.)
Уродженець Москви, майор ЗСУ у відставці (пенсіонер з 2005 року).
Радикальний антисеміт та прихильник «руского міра». Чекав на «своїх», транслював російську пропаганду.
Прогресуюча параноя. Писав скарги на «прослушку» та «газ із розеток».
Офіційно зареєстрований карабін Kel-Tec SUB-2000.

Теракт у Голосієві спровокував справжній шторм у соцмережах та політичних колах. 
Суспільство не просто оплакує жертв, воно вимагає голів.

Гнів на «втікачів у формі»: Головний тригер — відео, де двоє патрульних поліцейських тікають від стрільця замість того, щоб вступити в бій. 
Це викликало хвилю люті: люди питають, за що вони платять податки, якщо в момент реального терору поліція «дає по п'ятах». Обох патрульних уже відсторонено, а ДБР відкрило справу за недбалість.

Питання до системи дозволів: Як людина з явною параноєю, симпатіями до ворога та кримінальним шлейфом могла офіційно володіти напівавтоматичною зброєю?. 
Соцмережі вибухнули вимогами негайної реформи МВС та перевірки всіх власників зброї, особливо пенсіонерів «старої гарту».

Страх «сусідів-тихонь»: Трагедія підняла пласт дискусій про те, скільки ще таких «сплячих» прихильників «руского міра» живуть у наших під'їздах. Сусідка назвала його «інтелігентним дядьком», а через годину він розстрілював дітей на вулиці. Це породило нову хвилю підозрілості та закликів до пильності.

Політичний резонанс: Міністр Ігор Клименко назвав дії поліцейських «ганьбою для всієї системи». Президент Зеленський тримає справу на особистому контролі, оскільки цей теракт став найкривавішим інцидентом у тилу за останні роки.

Теракт у Голосієві не просто забрав життя — він зніс голови топ-посадовцям. 
Найгучнішою подією стала відставка Євгенія Жукова (позивний «Маршал»), незмінного керівника Департаменту патрульної поліції.
Кінець епохи «Маршала»: Жуков, який був обличчям реформованої патрульки з часів боїв за Донецький аеропорт, не зміг втриматися в кріслі після «деміївської ганьби». 
Відео, де його підлеглі тікають від стрільця, стало для нього політичним вироком. Суспільство не пробачило того, що «елітні» патрульні виявилися не готовими до реального бою в тилу. Його відставка — це визнання того, що фасад реформи виявився міцнішим за саму систему.

Дисциплінарна чистка: Слідом за Жуковим посад позбулося все керівництво полку патрульної поліції Києва. 
МВС ініціювало тотальну переатестацію особового складу, але в публічному колі це вже називають «гасінням пожежі бензином» — довіру підірвано в корінь.

Законодавче «закручування гайок»: У Раді терміново підняли законопроєкти про посилення контролю за власниками зброї. Тепер кожен «мисливець» проходить через сито спецперевірок СБУ, щоб виявити потенційних васильченкових ще на стадії купівлі патронів.

Це був не просто провал одного екіпажу — це був колапс віри в те, що поліція здатна захистити. 
І відставка Маршала — лише перша спроба системи відкупитися від розлюченого народу.

Станом на ранок 21 квітня стало відомо, що «відставка» Євгенія Жукова виявилася лише зміною кабінету. 
Міністр внутрішніх справ Ігор Клименко офіційно підтвердив, що Жуков призначений радником голови Національної поліції України Івана Вигівського.

На новій посаді «Маршал» не буде виписувати штрафи чи контролювати патрульних. 
Його сфера — «питання залучення поліції до війни». 
Фактично, його бойовий досвід вирішили використати для координації спецпідрозділів та взаємодії з ЗСУ.

Чому так швидко? Клименко наголосив, що поважає Жукова як бойового офіцера, а рішення про відставку з посади голови Патрульної поліції було «особистим жестом відповідальності» генерала за ганебну втечу його підлеглих.

В мережі це вже назвали «горизонтальним ліфтом». Поки патрульні, що втекли, чекають на вироки ДБР, їхній колишній шеф залишається в обоймі, просто трохи далі від камер та прямої відповідальності за вуличний порядок.

Поки місто намагається оговтатися від шоку, судова система продемонструвала нетипову швидкість. 
Сьогодні під прицілом камер у залі суду опинилися ті, чия втеча стала для киян символом незахищеності. 
Експатрульні Михайло Дробницький та Анна Дудіна змінили форму на цивільний одяг. 

Михайло Дробницький у залі суду виглядав розгубленим. Він визнав, що «кожен день прокручує це в голові», і йому шкода через те, що сталося. 

Анна Дудіна обрала іншу тактику. Її промова тривала близько 11 хвилин — це був детальний опис того, чому вона вважає звинувачення несправедливими. Вона стверджувала, що на момент їхнього приїзду стрільця на місці вже не було, а куди він пішов — ніхто не знав. 
«Взяти хлопчика з собою я не могла... Я почала шукати укриття», — заявила вона, виправдовуючись тим, що не бачила нападника, а тому не могла застосувати зброю. 
Вона переконувала суд, що кожну хвилину думала, як повернутися за дитиною. 

Суддя не став слухати лекції про «тактичний відступ». Обох відправили під варту на 60 діб. 
Для Дробницького застави не передбачено, а Дудіній призначили альтернативу у розмірі 266 тисяч гривень, але вона відповила що таких грошей у неї нема. 

Ця історія ще не закінчена. 
Попереду — велике розслідування того, як параноїк Васильченков офіційно володів зброєю і чому патрульні виявилися такими безпорадими. 
Але вже зараз зрозуміло: Голосіївський теракт став точкою неповернення. Місто більше не вірить на слово — воно вимагає результатів, вироків і реальних змін, а не просто перестановки «Маршалів» у кабінетах.