Є речі, які людина може змінити безболісно.
Мову інтерфейсу.
Маршрут до роботи.
Навіть країну.

А є речі, які не змінюються взагалі.
Вони не піддаються реформам, законам і правильним словам.
Вони просто сидять у тобі, як стара кістка, що зрослася ще в дитинстві — і тепер ти з нею живеш.

Радість — одна з таких речей.

Я дивлюся на людей, які легко переставили календар і почали святкувати Різдво 25-го, і в мене немає до них претензій.
Ні злості.
Ні обурення.
Лише недовіра. 

Я розумію публічні жести.
Розумію камери, тексти, правильні інтонації.
Розумію, навіщо це говориться вголос і чому саме тепер.
Світ зараз любить швидкі перебудови й красиві пояснення.

Але є нюанс. 

Людина не може переставити свою радість, як годинник.

Для мене, наприклад, завжди існував Новий рік.
Як дата і як стан.

31 грудня був межею, за якою все ніби дозволялося почати заново, навіть якщо ти точно знав, що нічого не почнеш.
Ялинка мала бути живою — інакше вона не працювала.
Дід Мороз був потрібен не як персонаж, а як доказ того, що світ ще не остаточно зіпсувався.

Це не вибір дорослої людини.
Це звичка нервової системи.

Я з цим виріс.
Моя дитина з цим виросла.
Ідея про штучну ялинку для мене досі звучить як добре запакований абсурд — хоча я чудово знаю, що для когось злочином є саме жива.
Люди взагалі часто називають злочином те, до чого не звикли.

Різдво ж у моєму житті ніколи не було святом.
Ні сьомого.
Ні тепер — двадцять п’ятого.
Воно просто не мало внутрішнього ґрунту.
Не було до чого прорости.

І саме тому я не вірю в легку міграцію радості.

А є люди, для яких Різдво — центр світу.
Вони чекали його з дитинства, рахували дні, знали запахи, вечері, тишу.
Для них це було тим самим, чим для мене був Новий рік.

І коли такі люди раптом починають із переконанням говорити, що тепер усе те саме, але іншого числа, — я слухаю і киваю.
Але не вірю.

Бо можна змінити позицію.
Можна змінити риторику.
Можна навіть щиро ненавидіти війну і все, що з нею пов’язано — і це правильно.

Але ти не змусиш себе відчути те саме в інший день.

Радість або приходить — або ні.
І якщо вона приходила до тебе одного дня, вона не навчиться приходити в інший лише тому, що так тепер правильно.

З наступаючим новим роком 😆