В Карпатах смерть не приховати — її видно навіть там, де, здавалось би, тільки тиша і камінь.Минулої ночі прикордонники на горі Фрасин у Закарпатті натрапили на людські рештки. Кістки розтягли дикі звірі. Поруч — шматки одягу, камуфльований рюкзак, сумка. І…
Я Привоз. Я пам’ятаю все.Мене почали будувати ще в 1827-му. Кам’яні лавки з’явились за двадцять років. Я бачив царя, більшовиків, Гітлера, Брежнєва і бандитів 90-х — і стояв. У двохтисячних мене намагались “реставрувати”. Але до душі не дістались.Я Привоз. Я…
Пост, якого не буває в шкільних підручникахУ Києві досі є вулиця Андрія Головка. Є й бібліотека його імені. Туди приносять книжки. Повз неї щодня проходять люди — не знаючи. Або роблячи вигляд, що не знають.А треба б. Бо Головко —…
МЕТРО. 1940–2025. ОДНА Й ТА САМА НІЧДо всього можна звикнути.Навіть до сирен, ночівлі в метро і звуку, що розрізає небо.Але звичка — це не спокій.Це просто спосіб не збожеволіти до ранку.⸻⸻📸 ФотоЛондон, станція Aldwych, 1940-й.Люди сплять просто на рейках, перестеливши…
4 липня 2025, 02:10Шахеди летять стаями. Більше півсотні. Може, вже сотня. Київ жужжить, як вулик. Горить.За вікном — звук, який неможливо забути.Це не просто “бплА”. Це не “атака дронів”.Це — звукова кардіограма війни, яка б’ється прямо над нашими дахами.Весь Київ…
(записано з чужих слів, мовчання і дороги)Його не брали — довго.Він був горбатий, тихий, надміру ввічливий. Водій із горбом, як дзвіниця Собору Паризької Матері. Люди на блокпостах не завжди читають діагнози, але іноді — бачать. Раніше йому махали: «Проїжджай, бідолахо,…
Київ. 23 червня 2025.У неділю вони ще були живі.У понеділок — їх не стало.Чоловік. Дружина. І дід.Разом у квартирі. Разом під обстрілом. Разом загинули.Їхній шістнадцятирічний син вижив випадково. Був на дачі з бабусею. За містом.Коли повернувся — було вже надто…
На світанку він знайшов гніздо.Там, де трава ще не прим’ята, а тіні від безпілотників лежать тонкими смугами, як сліди від батога. Він підняв його обережно — як пораненого горобця. Але горобця там не було. Лише фіброоптичні нитки, сплутані, як нерви…
Её звали Люся. Ну, типа Людмила, но она предпочитала, чтобы её называли Люсиль Феникс. Рыжая, с волосами цвета варёной морковки и повадками недобитого хорька на метамфетаминах. У неё был блог, где она рассказывала, как «вибрации Юпитера влияют на ваш клитор»,…
Ты сидишь в кабинете врача, пахнет стерильностью и слегка горчит кофе на губах. Врач бросает на тебя взгляд – тягучий, спокойный, будто вот только что ты был статистикой, а теперь стал живым, теплокровным существом. “Парень, пришло твоё время”, – говорит…
