Львів. 
Місто, яке ще вчора хтось міг назвати «тилом». 
Місто кав’ярень і театрів. 
Але тепер — і місто, де у вазонах для квітів закладають вибухівку.

Двоє хлопців — 14 і 15 років. Звичайні львівські підлітки. 
У телефонах у них не музика й переписки про школу, а інструкції від російських кураторів. 
Їм дали завдання: підірвати будинок, де жив український військовий. 
Вибухівку сховали в горщику, поруч поставили телефонну камеру, щоб хтось у Москві чи Ростові міг натиснути «пуск» у потрібний момент.

Їх завербували в Телеграмі. Канали, де все виглядає як «легкі гроші». 
Ніби замовлення на доставку чи підробіток. 
Насправді — дорога в один кінець. 
Вони мали принести вибухівку, залишити її під дверима й піти. 
За кілька тисяч гривень чи навіть менше — ціна, за яку рф купує життя й дитинство.

СБУ затримала їх «на гарячому». 
У руках ще були телефони з чатами. 
У горщику — начинений СВП. 
І це вже не перший випадок. 
У вересні у Львові зловили ще двох підлітків, які готували підрив авто українського воїна.

Війна вже добралася до шкільних зошитів. 
Коли діти стають «інструментами», а Telegram замінює вербувальний пункт. 
Їм — 14 і 15. 
Це не вік для терактів. 
Це навіть не вік для справжнього вибору. 
Це вік, коли ти ще маєш право на дурниці, а не на вибухівку.

Та хтось у Москві думає інакше. 
Для нього це не діти, а «корисні виконавці». 
Легше підкупити, легше залякати, легше втратити.
У цій історії важливе одне: СБУ встигла. 
Цього разу.

Аскільки ще «горщиків» залишилося непоміченими?
Скільки буде нових?
І головне. Де вони взяли цю вибухівку?
Не самі ж зібрали. 

І так, це нестерпний біль для батьків.