Втомлені діти сплять у вагоні,
Зірвані з коренем, мов дерева.
Поїзд гуде, ніби старого стогін,
Що носить біль у своїх жерновах.
Мати сидить, огорнута в мовчання,
В очах – відблиск втрачених днів.
В її молитві – тихе сподівання,
Що війна пройде, як стихає дим.
Десь на руїнах, із під згарища,
Виринає лялька без руки.
Символ дитинства, що загубився,
У цьому болі, в цій жорстокій війні.
Село опалене, згорілі хати,
Стоять, як свідки вічного болю.
І кожен камінь, наче волає: "Пам'ятайте!"
Про тих, хто втратив у цій війні свою долю.
