У моєму дитинстві, як сонце вранці,
Була вулиця, що вела до мрій.
Мати, ніжна, в словах - вічні танці,
Батько - тінь, що в моїй душі живе.
Вулиця, де кожен камінь – слово,
Шепоче про дні, що минають.
Христос, що не став батьком знову,
В серцях свій слід непомітно залишає.
Сусідка коло паркану, у бесідах щирих,
Про звичайні справи, погоду, про дрібниці життя.
Де день щоденний - це і сонце і ранок сірий,
І миті прості, як під ногами роса.
На кухні запах хліба, бабусині руки в роботі,
Батько на балконі, цигарка в руках.
Мати вʼяже щось мʼяке та глибоке,
Сестра кричить, та тягає ляльку в штанцях.
Просте життя, де кожна мить – то радість, то турбота,
А вечір приносить спокій, ламповий телевізор, та мультики по суботах,
І в кожному з нас щось від того далекого, дитячого світу,
Де щастя маленьке, мов перлина, в руках лагідно світить.
