Пожежник Андрій. Молодий, чесний хлопець. Відкритий душею як і його боротьба з відкритим вогнем після обстрілів. Його батьківщина окупована, самого Андрія не випускали, вмовляли залишитися, обіцяли «найкраще життя у руському мирі». «Я не міг залишитися, шукав шляхи та рішення. Одного дня в зоні зіткнення розгорілася пожежа і я зрозумів що це мій шанс. Виїхав на пожежу та перейшов на наш бік. Після чого мені почали писати повідомлення і дзвонити, звинувачуючи в непорядності», - Андрій посміхнувся.
Уявляєте? Вони ще говорять про порядність. Виродки, які вбивають мирне населення, дітей та жінок. Захоплюють та спалюють наші міста та села.
Знаєте, як люди готуються до зими в прифронтових селах?! - Дров заготовили, продукти закопали у різних місцях. - Буржуйку поставивили у підвалі, якщо раптом у дім «прилетить». Там же викопали ніші для зберігання продуктів. - У мене живе старий собака, я його добре годую зараз, якщо взимку буде голод, з'їм його, - сказала і заплакала місцева бабця.
Жах? В екстремальних ситуаціях мозок людини працює інакше. Для того, хто виживає - це норма так думати, для далеких від виживання- справжнє пекло такі думки.
Дідусь, 62 роки: Назбирав по всьому будинку гору ганчір'я, намочив, розклав і підпалив, попередньо випивши велику кількість снодійного. Підпалив і пішов ліг до своєї бабці. Останній раз… Вони пішли разом від нестерпності війни на той світ у власній, палаючій хаті.
Жах? Люди не витримують. Село знаходиться в низині, з одного боку орки, з іншого – наші війська.
- У цьому селі жив мій батько, він загинув, - розповідає Віталік, водій другого буса, - 26 снарядів… а двадцять сьомий точно по дому, батько не хотів їхати, загинув на місці.
Коли з пагорба почали спуск до низини, почався обстріл... Потім нам сказали, що мітили в нас, за бусом стояв чорний дим. Назад виїжджали через посадку, «зеленка» надійно сховала рух двох бусів.
