Просто прийшла війна.
І діти стали як ляльки, з застившими поглядами.
Впали та завмерли, а батькі плачуть.
Раніше.
Кожна сирена - і люди шукали притулок,
Хапали дітей, пожитки й спускалися глибше в підвали.
Зараз війна стала рутинною, з темпом неспішним,
вона не вибачає.
Сирена - не привід ховатися, вона лише настирлива муха,
що спати заважає.
У нас немає захисту, але ми гуляємо містом, читаємо у фейсбуці, що ми незламна нація, але коли твоя дитина лежить на цвинтарі, ти шкодуєш про те, що повів її в парк на танці.
Боятися треба не ворогів, боятися треба війни картину -
Це не лицарський бій у відкритому полі.
Підлість цієї війни летить днем у твою дитину,
Вночі вбиває ще іншу сплячу родину.
І як можливо вийти за межі цієї болі?
Просто пришла война…
И дети стали как куклы, с заставшими взглядами.
Упали и замерли, родители плачут.
Сейчас война стала страшнее чем в первые дни…
Раньше.
Каждая сирена и люди искали убежище,
хватали детей, пожитки и спускались поглубже в подвалы.
Сейчас война стала рутинной, с темпом неспешным, мы не видим опасности, а сирена не повод, но лишь назойливая муха,
спать мешающая.
У нас нет защиты, но мы гуляем по городу, мы пишем,
что мы - сильная нация, но когда твой ребёнок лежит на погосте, ты жалеешь о том что повёл его сегодня на танцы.
Бояться не надо врагов, войны бояться надо
Это не рыцарский бой в открытом поле.
Подлость этой войны, летит днём в твое чадо
А ночью убивает чьей-то спящее, другое.
