У вузькій вулиці старого міста,
Де вітер грає з віконцями світла.
Дві постаті йдуть та тайну несуть,
І крок за кроком – в минуле ступають міцно.
Їх шлях лежить до забутої брами,
Де час зупинився, мов старий друг.
Вони шукають відповіді на загадки
Що у камені,
У вікнах, та під лугом живуть.
Вони проходять арки, що в часі затерті,
Де кажанів крила стукають у тиші.
За старими картами, що в книгах заперті,
Шукають вони вхід, де поросль та миші.
Та раптом, в останньому переулку міста,
Де вулиця в’ється, як давня загадка,
Вони знайшли двері, зарослі й не чисті,
За якими вони думали що скарб їх чекає.
Насилу їх відчинив, вступили всередину,
Де морок обволок кожну стіну.
Вони шукали скарб, вірили у диво,
Та знайшли лише стару, забуту могилу.
А в могилі лежав ключ, старий, іржавий,
Від замку, що часом і роками забутий.
Вони підійшли,
обережно взяли
Таємницю міста, страшну та полюту.
З ключем у руках, повернулись назад,
Де старі вулиці шепотіли історії.
Всередині вони усвідомили, що справжній скарб –
Це їхні пригоди, містичні історії.
В тихих вулицях, під місяцем ясним,
Вони зрозуміли, що скарб – це не злато.
Справжнє багатство – це те,
що вселяє
В душу твою, любові богато.
І ти прочитав цю поему велику,
Надію питав що в кінці буде круто,
Насправді, скажу, всі великі поети
Пиздливі собаки, які брешуть люто.
