12.07.2025
Це була ніч, яка горіла. Не миготіла, не тріщала — а саме горіла.
Луцьк, Львів, Чернівці — точки на карті, три вирви в серці.
Спочатку — мопеди. Більше сотні «Шахедів» обіймали пів України, йшли дугою від Каховки до Сум, перелітали Вінниччину, шматували Житомирщину, вгризались у ніч над Рівним, Уманню, Києвом, Бояркою, Обуховом, Золочевом. І все це — щоб розм’якшити небо.
Бо за ними йшли ракети.
Пуски з Енгельса.
Траєкторії через Ахтирку, Полтаву, Смілу. І далі — на захід, туди, де завжди здавалось трохи безпечніше.
Луцьк. Перша лінія болю.
У місті — понад 20 вибухів, вибиті вікна, палаючі будівлі, пожежі.
О 03:17 впав перший дрон. За ним — ще два, прямо в житловий масив. Місто вибухнуло криком.
Коли рятувальники тягнули пожежні рукави, ще три «Шахеди» пролітали над дахами — туди, далі, до Львова.
Львів. Обвал і вогонь.
Залізничний і Галицький райони стали мішенню.
46 будинків, серед них — 15 квартир непридатні для життя, понад 500 вибитих вікон, 20 знищених авто, пошкоджено дитячий садок, корпуси Львівської політехніки, суди, бізнеси.
Ударна хвиля пройшлась по вулицях Митрополита Андрея, Олени Степанівни, Шептицького.
Усе закінчилось обвалом цілої секції будинку. Стеля не витримала — бетон, скло, пил, глуха тиша після крику.
6 поранених, серед них — 11-річний хлопчик.
Одного чоловіка госпіталізовано. Інших — просто обіймала мати, сидячи на сходах.
Підприємство "Електрон" охопило полум’я — прицільне влучання, цілеспрямований удар.
Мер Садовий:
“Такого по місту ще не було. Це справжнє полювання”.
Чернівці. Глибокий тил, що більше не тил.
Пряме влучання "Шахеда" в районі аеропорту.
Після — ще дві крилаті ракети.
Пожежі в промзоні, вибухи було чути навіть у центрі. Місто вперше відчуло на собі всю систему нової російської тактики:
спочатку — дрони, потім — ракети, а потім — попіл.
26-річна Діана Кравченко загинула цієї ночі в Чернівцях.
Вона працювала завідувачкою аптеки.
Це — перша смерть у місті з початку війни.
Вибух не розрізняє, хто військовий, а хто просто вийшов на зміну.
Тиша, пауза...
Мікроісторія. Нічна. Справжня.
Жінка з п’ятого поверху, де обвалився дах, знайшла свою кішку внизу — під уламками, у старій валізі з фотографіями.
Вона несла її на руках крізь двір, де ще горіло.
На спині — куртка, обпалена знизу. В очах — ніч, яку не змити.
«Жива», — сказала вона рятувальнику. — «Я ж її з війни ще забрала, з Лисичанська».
Україна знову не спала. Ні тіло, ні нерв. Ні Захід, ні Схід.
І щоночі все повторюється:
- Перші мопеди.
- Потім ракети.
- Потім стіни.
- Потім діти в пилу.
- Потім фото на ранок.
Ніхто не сказав, що це була остання ніч.
І всі це зрозуміли...
