Це не історія про шпигунство. Це історія про дурість, жадібність і повну втрату орієнтирів. 24 роки. Волинь. Без роботи. Telegram.
Шукав підробіток — як і ти, як і тисячі. Не на “темних форумах” — просто гортав стрічку. А може, лишав коментарі. Гнівні, злі, “чесні”. Про те, як “усе не так”, “усі зливають”, “країна — в занепаді”.
І ось — повідомлення в особисті. Привіт. Є пропозиція. Робота. Непублічна. Оплата — хороша. Просто зробити фото. Просто передати точки. Просто. А потім — ще трохи. І ще.
Він не планував “зраджувати”. Він хотів “легкі гроші”. Хотів стати модератором якогось каналу за 700 гривень на день. А став агентом білоруського КДБ. Під вартою. Під слідством. Попереду — довічне з конфіскацією. Це сталося не через ідеологію. Не через злидні. А через дурість. Байдужість. Через оцю фразу: “ну а шо такого?”
Сьогодні такі “пропозиції” бачить кожен. У стрічці. У чатах. У рекламі. Це вже не “темна мережа” — це щоденна реальність. Публічні канали, великі Telegram-групи, які рекламують “вакансії” від анонімних “роботодавців” — і це все розлітається по країні. І, на жаль, це працює.
Це не історія про шпигунів. Це — про пересічних зрадників. Тих, хто продає, вважаючи, що допомагає — бо тупий, морально слабкий і, головне, не має ні історичного коріння, ні почуття гідності. Тих, хто каже “я просто допоміг”, “мене попросили”.
Будь уважним. І якщо побачиш щось подібне — не роби дурниць. Зателефонуй у СБУ або напиши в їхній чат-бот. Вони швидко пояснять, що з цим робити.
Залишайся людиною. Тобі може не подобатися влада чи держава, яку вона збудувала. Але не зраджуй свою країну, своїх людей, своїх батьків — і могили своїх пращурів.
