Це не спалах. Не «чергова хвиля невдоволення».
В Іран шістнадцятий день поспіль триває процес, який держава сама перевела у фазу війни — війни проти власних громадян.

Протести охопили понад 180 міст. 
Столиця — Тегеран — більше не виняток, а центр. 
Стрілянина на вулицях, масові затримання, тіла, які не встигають забирати. За різними оцінками, рахунок убитих іде на тисячі. 
Частину з них ховають поспіхом, частину — шукають у моргах. Родичі ходять між рядами тіл і впізнають близьких не за обличчям, а за одягом.

Держава відповіла не розслідуванням і не поясненням. 
Вона відповіла відключенням інтернету. Уже кілька діб країна фактично відрізана від світу. 
Коли звичайні мережі перестали працювати, влада вперше застосувала військове радіоелектронне глушіння, щоб вивести з ладу Starlink. 
За лічені години зникли десятки відсотків трафіку. 
Залишилися лише уривки відео, які встигають вивезти — кадри розстрілів, моргів, похоронів.

Режим називає вбитих «бунтівниками». 
Саме так — «озброєними бунтівниками» — іранське телебачення описало загибель бригадного генерала Джавада Кешаварза який очолював підрозділ боротьби з наркотиками в східному місті Мешхед, його було вбито в результаті «атаки озброєними бунтівниками».
Це універсальна формула, яка дозволяє не розбиратися, не рахувати й не пояснювати. 
Коли держава вживає це слово, вона вже дозволила собі стріляти.

Керівник поліції Ахмадреза Радан пішов далі. 
Він пообіцяв «дійти до останнього» — не лише до учасників протестів, а й до тих, хто поширює інформацію. 
Це важливий момент: режим більше не відрізняє дію від слова. Свідчення — теж злочин.

На вулицях з’явилися гасла, які ще рік тому здавалися немислимими. 
«Смерть Алі Хаменеї». 
«Хай живе шах». 
У Лондоні та Італії над іранськими посольствами піднімають дореволюційний прапор із левом і сонцем. 
У самому Ірані спалюють портрети Рухолла Хомейні — іноді для того, щоб прикурити.

Іранська дівчина:
«Іслам не є ні релігією Ірану, ні релігією давньої Персії. 
Іслам нам нав’язали через тортури, масові вбивства та зґвалтування, поневолюючи іранців, щоб змусити їх прийняти іслам. 
Іранці, або перси, насправді були зороастрійцями».

Це не ностальгія. Це демонстративна відмова від символів, якими держава десятиліттями виправдовувала насильство.

Особливо показовими стали свідчення про практики 1980-х років. 
Приписувана Хомейні фраза про те, що дівственниць, ув’язнених у тюрмах, слід ґвалтувати перед стратою, аби вони не «потрапили до раю», не має прямого підтвердження в його офіційних працях. 
Але численні правозахисні звіти й показання жертв та колишніх чиновників підтверджують: ув’язнених жінок справді ґвалтували перед стратою.
Джерела включають організацію Справедливість для Ірану та свідчення таких постатей, як Хосейн Алі Монтазері. 
Влада це заперечує. 
Але саме ці історії сьогодні знову звучать на вулицях. 

🔻 Свідчення та документи

Звіти правозахисних організацій:

Організації Justice for Iran (JFI) та Women’s Voices Now публікували докладні звіти й дослідження, засновані на свідченнях понад 200 жертв і свідків. У цих матеріалах задокументовано випадки сексуальних тортур і зґвалтувань дівственниць, ув’язнених у тюрмах Ірану, перед стратою в 1980-х роках.

Документальні матеріали:

Короткометражний документальний фільм Final Moments (2013) містить докази та свідчення існування цієї практики.

Мемуари аятоли Хосейна-Алі Монтазері:

У своїх мемуарах Монтазері, який певний час був наступником Хомейні, писав, що заперечував проти страт жінок і наголошував: за ісламськими законами дівственниць страчувати не можна. За його словами, деякі чиновники інтерпретували цю позицію як дозвіл на проведення «тимчасового шлюбу» з охоронцем тюрми перед стратою.

Зізнання колишніх чиновників:

У 2023 році Хусейн Мортазаві Занджани, колишній керівник тюрми Евін у Тегерані (1987–1988), публічно розповів про жорстоке поводження з ув’язненими жінками, зокрема про примус до тимчасових шлюбів перед стратою з метою позбавлення їх дівоцтва та, згідно з релігійними уявленнями, «позбавлення раю».

Іранська влада ці свідчення заперечує.

Похорони перетворюються на нові протести. 
На кладовищі Бехешт-е Захра родичі вбитих кричать: «Я покінчу з тими, хто вбив мого брата». 
В інших містах протестувальники починають маркувати будинки силовиків і чиновників. 
Це ознака того, що страх змінив сторону.

1. Футбольного арбітра Аміра Кухкана було застрелено ісламським режимом у місті Шираз за те, що він мав мужність вийти на вулиці й протестувати за вільний Іран.

2. 17-річного Аміралі Гейдарі було застрелено ісламським режимом під час протесту в Керманшасі, Іран.

3. Іранська жінка обіймає холодне тіло своєї сестри, жорстоко вбитої ісламськими силовиками під час протестів проти режиму аятоли.

Зовнішній світ спостерігає. 
Дональд Трамп говорить про «дуже серйозні варіанти дій» і погрожує ударом у разі атак на американські бази. 
Биньямин Нетаньягу відкрито підтримує іранських протестувальників. 
У відповідь голова парламенту Ірану погрожує «незабутнім уроком». Риторика з обох боків давно вийшла за межі дипломатії.

Axios:
Дональд Трамп схиляється до нанесення удару по Ірану як покарання режиму за вбивства протестувальників.
Остаточного рішення він поки що не ухвалив і паралельно розглядає іранські пропозиції щодо переговорів.
У разі віддання наказу удари, ймовірно, будуть спрямовані не по країні загалом, а по тих елементах режиму, які відповідають за внутрішню безпеку і вважаються безпосередньо відповідальними за репресії.
Спроби Тегерана вийти на контакт виглядають як прагнення знизити напруженість або, щонайменше, виграти час перед можливими діями США, спрямованими на подальше ослаблення режиму.

Дональд Трамп оголосив про запровадження жорсткого економічного механізму проти Ірану:

Відтепер будь-яка країна, яка веде бізнес з Іраном, сплачуватиме мито в розмірі 25% на всі угоди зі Сполучені Штати Америки.
Цей наказ є остаточним і беззаперечним.

Фактично йдеться про вторинні санкції нового рівня: покарання не лише для Ірану, а й для будь-якого його торговельного партнера.

Державний департамент США закликав американських громадян негайно залишити Іран.

У заяві прямо зазначено:
громадяни США мають мати план евакуації, який не передбачає жодної допомоги з боку американського уряду.

Це формулювання про те, що держава знімає з себе зобов’язання.

Паралельно з цим у Вашингтоні знову фіксують дивну, але добре відому закономірність:
піцерії поблизу Пентагону різко перевантажені.
Саме так уже бувало напередодні великих військових рішень.

На цьому тлі республіканський сенатор Ліндсі Грем звертається до іранського керівництва публічно й без дипломатії:

«Аятоло, я чув, що Москва — зимова країна чудес.
Остерігайся дронів.
Зробимо Іран знову великим».

Головне те, що за ці шістнадцять днів іранська держава встигла сказати все, що хотіла сказати своїм громадянам:
вона не буде слухати,
вона не буде рахувати,
вона буде стріляти першою — і пояснювати потім.

Це лише перша частина.
Далі — про механізм страху, економічний обвал і те, чому режим більше не може повернути все «як було».