19 вересня 2025 року Велика Британія під керівництвом Кіра Стармера офіційно визнала Палестину державою.
Того ж дня про таке саме рішення заявив прем’єр Канади.
Формально — жест на користь «мирного врегулювання».
По суті — політичний маневр, який більше говорить про страх втратити електорату, ніж про прагнення справедливості.
Як ми дійшли сюди
Палестино-ізраїльський конфлікт має глибоке коріння.
Після Другої світової війни та рішень ООН 1947 року на території підмандатної Палестини мало постати дві держави: єврейська та арабська.
Єврейська держава з’явилась, арабська — ні.
Лідери арабських країн відкинули план і розпочали війну.
З того часу замість інституційної побудови палестинські еліти зосередились на іншому — на культивуванні ненависті до Ізраїлю.
Кульмінацією цього стали дії ХАМАС, який у 2007 році захопив владу в Газі, перетворивши її на плацдарм для атак. Теракти, викрадення, вбивства мирних жителів стали не винятком, а нормою.
7 жовтня 2023 року світ побачив, що означає «боротьба Палестини» на практиці: різанина, спалені домівки, розстріляні діти.
Чому Захід визнає «державу» саме зараз
Відповідь проста й цинічна — електорат.
Європейські країни та Канада за останні десятиліття пережили хвилі масової міграції з країн Близького Сходу й Північної Африки.
Найбільші — після 2015 року, коли сирійська війна та міграційна політика Меркель відкрили двері для мільйонів.
У Британії лише мусульманська громада сягає понад 4 мільйони людей.
У Франції — до 9 мільйонів.
У Німеччині — близько 6 мільйонів.
Ці громади давно перестали бути «гостями».
Вони голосують, створюють свої партії, впливають на міську політику. І політики це чудово розуміють.
Визнання Палестини — це не про справедливість. Це про підрахунок голосів на майбутніх виборах.
Чого чекати далі
Визнання Палестини після жовтневих різанин 2023-го створює небезпечний прецедент: тероризм винагороджується державністю.
Це сигнал не тільки для ХАМАС, а й для будь-яких екстремістських угруповань світу: вбий достатньо людей, створи потрібну хвилю — і отримаєш політичний статус.
Для Ізраїлю це означає подальшу міжнародну ізоляцію, тиск і ризик втрати союзників.
Для Європи та Канади — ще більший політичний шантаж із боку власних мігрантських громад.
Сьогодні вони домоглися визнання Палестини.
Завтра — висунуть своїх кандидатів у парламенти.
А післязавтра — диктуватимуть правила співжиття.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху різко відреагував на рішення: «Тим лідерам, які після жахливої різанини 7 жовтня визнали Палестину, я кажу: ви винагороджуєте тероризм. І я заявляю ще раз: палестинської держави не буде».
Підсумок
Це рішення — не про мир. Це про страх. Страх західних політиків втратити крісла.
Історія показує: будь-який союз, укладений на поступках агресору, закінчується катастрофою.
Визнання Палестини у 2025-му — це не крок до миру, а капітуляція перед натиском.
І наслідки цього кроку відчує вся Європа.
