І всі вони були молоді. Ніхто з них не встиг постаріти.
Вони палали — і їхнє горіння обірвали кулі, зради, протоколи.
Їх убили, і разом із ними намагалися вбити пам’ять.BRINKO
Як радикалізувалося покоління 1920-х.
Молодь, УПА і зрада по сусідству
Тобі двадцять. У тебе немає дітей, немає диплома, немає дому. Хата, в якій виріс, може згоріти в будь-який день, або її забере комендатура. Твоїм дахом стає ліс. Твоїм підручником — накази окупантів. Твоїм правом — жити без прав.
Це не метафора. Це біографія тисяч.
Вони народилися у 1920-х. Дитинство минуло під польською тростиною. Отроцтво — під радянською п’ятою. Юність — під німецьким чоботом. І коли їм виповнилося двадцять, у них більше не залишалося страху. Бо страх уже виріс разом із ненавистю.
Їх формувала не армія. Їх формувала окупація
Вони не мали школи, яка вчила б воювати. Їх вчила окупація. Польські пацифікації 1930-х, заборона мови, церкви, шкіл — це були їхні уроки.
Хлопчик, який у сім років бачить, як судять, а потім страчують його батька.
Десятирічний підліток, якому на зміну вчителя приводять шовініста з Кракова.
Чотирнадцятирічний, який бачить, як його церкву закривають і віддають під чужий обряд.
Коли йому виповниться двадцять — рішення вже буде прийнято.
Будівники імперій самі їх радикалізували.
Це була не армія ветеранів. Це був рух молодих
В УПА йшли не ті, хто втомився, а ті, хто ще не встиг втомитись. Ті, хто не вмів боятися. Покоління, яке не мало дому, тому створювало власну державу — в окопах, у криївках, у смерті.
Середній вік повстанця УПА — 18–23 роки. Це не гіпотеза — це документи. Поховання. Архіви. На братських могилах Космача, на горі Монастир, у Старому Угринові, в Олеську — імена, дати народження, дата загибелі:
1923–1944. 1922–1945. 1924–1946.
Це були діти, які встигли вирости лише до смерті.
І лягти — з автоматом, із надією, без могили.
ІСТОРИЧНА СПРАВКА
📊 За дослідженнями Центру досліджень визвольного руху, архівними документами та спогадами: – 20 % вояків УПА у 1943–45 роках були 18–19 років, – ще 15 % — 20 років, – 13 % — 23 роки, – 12 % — 21 рік, – 8 % — 22 роки. 🔗 [ЦДВР, НМЦК-Волинь, державні архіви] Це не одиничні випадки — це структура повстанського руху. УПА була організованою, але не армією у класичному сенсі.
Їхня смерть — як вирок окупантам, і як звинувачення нам
Вони помирали у двадцять.
Їх розстрілювали у двадцять один.
Їх продавали за пляшку у двадцять три.
Їх видавали сусіди, їм різали вуха, їх тягли по селах, мов трофей.
Але вони залишались собою. І тому їх боялися. Бо патріота у двадцять — не так просто зламати.
Ісус теж помер у тридцять три.
А зрадили його — не чужі.
Свої.У звітах НКВД 1944–45 рр. — десятки свідчень: хто вказав, хто підписав, хто “супроводжував групу”. Це не були агенти. Це були сусіди.
Так було завжди. В кожній війні, в кожній окупації. Завжди знаходився той, хто показував пальцем, хто казав: «Ось тут, під грушею, криївка».
За відро молока. За мішок муки. За обіцянку, що "тебе не чіпатимуть".
Здавали полякам.
Здавали німцям.
Здавали червоним та НКВД.
Але були й ті, які не здавали. Які попереджали. Які рятували — навіть тоді, коли самі були мішенню.
Серед них були і поляки. І просто люди, які не зрадили себе.
1944–45: черговий виток — окупація змінилася на репресії
Коли Червоная армія «визволяла» Західну Україну — маски впали. Почалися справжні зачистки:
– Масові депортації селян,
– Масові суди без права захисту,
- Села брали в облогу. Палили хати,
– Розстрілювали у дворах, у полі, іноді — під фотографію партії,
– Арешти підлітків — під 14 років — та вивезення в Сибір.
І завжди для цього знаходився "очевидець", "добровільний помічник органів", "ідейний колгоспник", який одного дня доїв корову поруч, а наступного вів НКВД до вашої криївки.
Він не був агентом. Не був ідейним комуністом. Він боявся.
Інколи — голоду. Інколи — за дітей. Інколи — просто за себе.
А ще частіше — за корову. Бо забрати могли все.
Так з’являлись доноси.
«Ховається у лісі, має зв’язки.»
«Вчитель — неблагонадійний.»
«Молиться не за тим обрядом.»
І це писалося не на Луб’янці. Це писалось у хаті з іконою. Сусідом. Сином. Кумом.
І таких — були тисячі. Бо НКВД не потребувало танків. Йому вистачало сусіда.
📂 Документальні свідчення зрад серед місцевих
🔸 Звіт МГБ Станіславської області, 1946:
«Успішне викриття повстанських груп здійснено через агентів із місцевого населення, які виявили готовність співпрацювати за особистими мотивами — образи, ревнощі, майнові інтереси, заради порятунку своїх родин.»
(Архів УСБУ, справа №3764)
🔸 Свідчення Галини С. з села на Тернопільщині:
«Мого дядька здав кум. За мішок пшениці. Прийшли вночі, забрали всіх. Дядько загинув, тітку з дітьми вивезли в Казахстан.»
🔸 Звіт НКВД, 1945:
«Інформатори з числа колгоспників та сільської інтелігенції забезпечили успішне знешкодження групи бандитів УПА поблизу села Солотвино.»
🔸 Інструкція спецгруп МГБ:
«Розробити тактику мімікрії під підрозділи ОУН і СБ, забезпечити дискредитацію повстанців у очах населення через провокаційні дії.»
(ЦДАГО України, ф.1, оп.23, спр.1001)
🔸 Свідчення мешканки с. Дубровиця (Рівненщина):
«Мого брата здав сват. Бо його обіцяли не чіпати. Але потім вивезли і його. А брата — розстріляли.»
(Проєкт “Усна історія”, УІНП)
🔸 Звіт майора Соколова, керівника спецгруп НКВД:
«У районі Сколе нами організовано лжебанду з числа агентури. За місяць — 18 ліквідованих, серед них два командири УПА, один районний провідник.»
(Спецфонди МДБ, Львівська обл., 1945)
🔸 Історія: Псевдокапелан — агент НКВД
У 1945–46 роках НКВД використовувало агентів під виглядом священників. У селі під Луцьком «отець» здобув довіру громади, вивідав локацію криївки, злив інформацію — трьох повстанців розстріляно. Архіви СБУ фіксують щонайменше 7 таких випадків.
🔸 Історія: Мати, яка видала сина
Тернопільщина, 1946. Мати трьох дітей, налякана НКВД, сама привела енкаведистів до сина.
«Я боялась, що прийдуть за всіх. За корову й за млинець мені треба було вирішувати.»
Сина — 19 років — розстріляли без суду. Інших дітей з часом вивезли на заслання.
🔸 Історія: Агент-нелегал Іван Зварич
1948 рік, Рожищенський район. Зварич, колишній член ОУН, був завербований у тюрмі. Повернувся «своїм» і передав локації, склади, контакти. Після облави вбито 7 повстанців, знищено архів. Документи — спецфонд МГБ, Львів, том 6.
🔸 Історія: «Взуттєвий агент», що зливав харчі
1946–47 роки, Львівщина. Агент НКВД, замаскований під учасника харчової мережі, отримував передачі для криївок, а потім передавав дані про кур’єрів.
Зі звіту: «Після ідентифікації харчових маршрутів — група УПА залишилась без підпільної підтримки та була знешкоджена.»
🔸 Історія: Примус до співпраці через катування
Кам’янець-Подільський, 1945. 17-річного юнака катували 5 днів у підвалі. Не допитували — ламали. Змусили підписати згоду вказати 2 криївки.
Після облав — розстріли. Свідчення матері: «Він сказав: я не зрадив. Вони зламали тіло, не душу.»
А потім усе це загорнули в мовчання.
Записали в архіви.
Забетонували в радянську брехню.
📂 Фото. Архіви. Докази.
Фіксує: затримані мешканці с. Гільча та оперуповноважений Зінченко були вбиті загоном УПА 7 квітня 1944 р. Подається як звіт про втрату конвою.
Повідомляє командирам частин про «перехоплений наказ УПА № 28» щодо поводження з червоноармійцями. Документ суто службовий, призначений «для орієнтування».
Солдат у шоломі СШ-40 читає карту на панорамній точці. Джерело: приватний військовий фотоархів PHOTO-WAR; місцевість – Карпати або Житомирщина (точна локація не підтверджена).
Постановочний знімок «лжебандерівців» – так виглядали провокаційні групи, що мали сіяти паніку та дискредитувати підпілля.
Чорно-біле фото з відкритої місцевості. Молоді вояки із гвинтівками, імовірно — після рейду або в очікуванні сигналу. Локація — невідома, типовий пейзаж українського Полісся.
Ряди хрестів – масове поховання УПА, Личаків (Львів). Типове військове кладовище УПА — кожна могильна плита має ім’я, дату та життєвий шлях людини яка під нею покоїться.
Стислий й мовчазний меморіал боротьби.
