«Вантажівка гальмувала різко, як куля в шлунку. Дідо ще не встиг зняти хрест зі стіни, як в хату зайшов солдат і сказав: “На все про все — 15 хвилин. Забирайте тільки найнеобхідніше. Решта лишиться Польщі.”»
У квітні 1947 року Польща провела антиукраїнську етнічну чистку, яку назвала операцією «Вісла». Десятки тисяч українців, лемків і бойків були виселені з власних хат, розкидані по чужих землях, як зерно по болоті. Без могил. Без імен. Без мови.
Їх не питали — чи винні вони. Їх таврували, бо українці.
Що це було
Операція «Вісла» — не боротьба з УПА. Це етнічне очищення, узаконене державою. Її мета — розчинити українське населення в польській масі, знищити саме поняття "українське" у межах нової Польщі.
28 квітня 1947 — офіційний початок.
150 000 солдатів, танки, літаки, арешти, фільтрація, виселення.
140 000 осіб — депортовано без права повернення.
Це не боротьба з повстанцями. Це удар по дітях, матерях, священниках.
Людей вивозили в товарняках — без води, без лікарів, без документів.
Розривали родини, не дозволяючи їхати разом.
Церкви — палили, щоб українці не молилися разом.
Сотні — потрапили в концтабір Явожно, колишню філію Освенціма.
📂 Архів: Наказ №00476 про операцію “Вісла” (PDF)
У наказі йдеться: “Усі українці, незалежно від ідеологічної орієнтації, повинні бути депортовані за межі Південно-Східної Польщі.”
📸 Хата з прощальним написом (с. Мушинка)
Хата у селі Мушинка із написом: «Прощай рідна хатко, прощай рідне село Мушинка…» — залишеним перед примусовим виселенням у 1947 році.
📸 Воля Мігова: польське військо на руїнах
Село Воля Мігова. Польські вояки на тлі зруйнованих хат. Тиша після погрому — така ж промовиста, як постріли.
📸 Облава у Бескидах
Польські вояки під час облави на українське село в Бескидах. Весна 1947-го. Операція «Вісла» в дії.
📸 Концтабір Явожно
Залізнична колія та бетонна стіна концтабору «Явожно». Тут тримали українців — цивільних, жінок, підлітків — без суду.
📸 Солдати позують на тлі вигнаних
Польські солдати фотографуються на тлі колони виселених українців. Цинізм як політична поза.
📸 Українці залишають домівки. Дорога — в один бік. Весна 1947 року.
Українці покидають рідне село. Колона йде під наглядом польських солдатів. Сотні сіл — стерті. Тисячі — забуті.
Куди їх везли?
На так звані "повернені землі": колишні німецькі території — Щецин, Вроцлав, Зелену Гуру. Але не містами — а розсіяно по селах. Щоб жодна українська громада більше не виросла з попелу.
“Не більше двох українців в одному селі” — вимога операції.
Їм забороняли говорити українською. Забороняли збиратися. Українців позбавили голосу.
Це була державна травма. Колективна амнезія.
Польща роками мовчала. А коли заговорила — назвала це “необхідністю”. Сьогодні частина польських політиків згадує лише Волинь — забуваючи, як українських дітей кидали в товарняки, мов контрабанду.
Ви хочете правди про минуле? От вам правда: операція «Вісла» — це злочин проти людяності.
📜 Ухвала Сейму Польщі, 2007
“Засуджуємо операцію ‘Вісла’…”
Але реабілітації не було. Ні компенсацій. Ні вибачень. Лише слова, які ніколи не дійшли до тих, хто загинув на переселенні.
📂 Хто віддав накази. Хто виконував. Та мовчазі нащадки.
Болеслав Берут — президент Польщі (1947). Підписав указ про початок операції «Вісла». Прямий агент радянського впливу. Після війни — комуністичний диктатор, встановлений Москвою.
Стефан Моссор — генерал Війська Польського. Головний автор оперативного плану депортації українців. Саме він пропонував створити “мережу ізоляції” українського населення по всій західній Польщі. Після акції — нагороджений Орденом Відродження Польщі.
Станіслав Радкевич — міністр громадської безпеки. Координував фільтраційні табори та масові арешти. Один із керівників створення концентраційного табору в Явожно, де утримували українських цивільних без суду.
Вітольд Куба — офіцер УБ (польської служби безпеки). Очолював спецоперації зі “зачистки” українських сіл. Відповідав за вивезення мешканців Перемишля та Лемківщини.
Генрик С́вітальський — командир підрозділів, які оточували і депортували села. Фотографувався на тлі вигнаних родин. В офіційних звітах описував це як “успішну реалізацію поставленого завдання”.
Тадеуш Коморовський («Бур») — впливовий польський військовий діяч. Ще з 1944 року публічно закликав «очистити східні землі від українського елементу». Його наратив використовували для пропаганди акції «Вісла».
Де зараз їхні діти й онуки?
Частина родин емігрувала до США й Канади. Інші стали політиками, істориками, викладачами. Їхні імена — в бібліотеках, парламенті, на меморіалах. Але в жодному інтерв’ю — жодного вибачення.
Ніхто з цих людей не поніс відповідальності. Ніхто не відбув покарання. І ніхто не зняв хрест, коли в хату заходив солдат. Але пам’ять збереглась.
📂 Командування операції «Вісла» — поіменно
Керівник операції:
• Бригадний генерал Стефан Моссор
Штаб ОГ «Вісла»:
• Начальник штабу — полковник Міхал Хілінський
• Заступник з політично-виховних питань — полковник Болеслав Сідзінський — пропаганда
• Керівник розвідки — полковник Александр Євченко — розвідка
• Кватермеєстр — полковник Францішек Лейтл — логістика
• Керівник операційного відділу — полковник Остап Стеца — операції
Військове командування:
• Командувач Краківського військового округу — генерал дивізії Міколай Вєнцковський
• Командир 3-ї дивізії піхоти — бригадний генерал Мєчислав Меленас (3 дп)
• Командир 6-ї дивізії піхоти — полковник Віктор Сеницький (6 дп)
• Командир 7-ї дивізії піхоти — полковник Ян Кобилянський
• Командир 7-ї дивізії піхоти — полковникЗигмунт Бобровський (7 дп)
• Командир 8-ї дивізії піхоти — полковник Йозеф Белецький (8 дп)
• Командир 9-ї дивізії піхоти — полковник Ігнацій Величко (9 дп)
• Командир 34-го полку піхоти — підполковник Ян Ґергард (34 пп)
Суд і репресії:
• Суддя Військового Суду — полковник Мар’ян Маліновський
• Суддя Військового Суду — старший лейтенант Людвік Келтика
• Військовий прокурор — капітан Ян Праусе — прокурор
Вони їхали мовчки.
Хтось тримав вузол з сорочками. Хтось — банку зо смальцем. Хтось — дитину, яка ще не вміла говорити, але вже запам’ятала слово «виїзд».
Польща не просила в них вибачення. Не дала повернутися. Не залишила навіть тіні на мапі, де були їхні хати.
Люди зникали не вночі. А серед білого дня. І навіть сонце не сперечалося.
Минуло більше сімдесяти років. Замість могил — бур’яни. Замість вироків — пам’ятні дати.
Замість тиші — мовчання. І тільки хрест, який дідо не встиг зняти, досі стоїть у стіні чужої хати.
Ми не хочемо помсти. Але й не потерпимо брехні.
Між нами було багато. І з обох сторін — жертви, болі, втрати.
Але якщо ви знову заговорите про Волинь — згадайте, чия це була земля.
Згадайте, хто прийшов з армією, з осадниками, з заборонами на мову, школу, церкву.
Згадайте, хто палив хати не в 1943-му, а задовго до того...
Ми не ідеальні. Але ваша історія — не чистіша.
І якщо ви хочете говорити про минуле — говоріть чесно.
А якщо ні — краще мовчіть.
Бо кожне ваше слово без правди — як ще один товарняк для мертвих.
