Не дозволяй державі прикриватися країною.
І не мовчи, коли тобі зашивають рота під гімн.
❝Я люблю свою країну. Але ненавиджу свою державу.❞
— ця фраза звучить дивно тільки для тих, хто плутає країну, державу і владу.
Пояснюємо без соплів:
Країна — це дім.
Це земля, на якій ти виріс. Люди, серед яких ти живеш. Мова, культура, могили предків.
Це те, що не вибирають. І те, що не зраджують.
Навіть коли з неї роблять руїну — ти все одно її любиш.
Держава — це система управління.
Це суди, податкові, поліція, армія, закони, кордони.
Вона може бути чесною. А може бути корумпованою, гнилою, людожерською.
Іншими словами — це конструкція дому. Її створює влада.
Влада — це конкретні люди.
Політики. Кабмін. Президент. Ті, хто тримає в руках важелі.
Вони приходять і йдуть. Але їхні рішення будують державу.
Ти можеш любити свою країну.
Але зневажати владу.
А ще — ненавидіти державу, яку вона побудувала.
Це не зрада. Це усвідомлення.
Бо держава — це не щось святе. Її можна перезапускати. Переписувати. Ламати і будувати заново.
Бо країна — це твоє. А держава — це тимчасове.
І якщо влада побудувала з гівна — ти маєш право сказати, що твоя держава смердить.
І це не хейт. Це любов до справжнього дому.
Бо саме в цьому й трагедія:
країна — це те, за що болить,
а держава — те, що болить.
Країна ніколи не винна.
Винні ті, хто з її імені побудував систему, що тебе знищує.
Не плутай любов до землі з повагою до влади.
Не дозволяй державі прикриватися країною.
І не мовчи, коли тобі зашивають рота під гімн.
Ти не зрадник. Ти бачиш.
