Уночі Польща вперше пережила те, що для нас давно буденність: російські «шахеди» зайшли в її небо й полетіли всередину країни.
Не «випадково», не «знесло вітром», а курсом на великі міста.
Польські та союзні літаки піднялися, частину об’єктів збили, на кілька годин закривали повітряний простір над аеропортами Жешува, Любліна, Варшави й Модліна.
Після бою — знову відкрили.
Але осад лишився: уламки пошкодили житловий будинок у Люблінському воєводстві, а уряд скликав екстрене засідання.
Це вже не навчальна тривога, це — візитна картка війни на території НАТО.
Прем’єр Дональд Туск сказав просто: «Польський повітряний простір був порушений.
Ми не самі — діють сили США, Великої Британії та інших союзників».
Фактична констатація: удар планувався саме по Польщі, а не «заблукав».
Reuters те ж саме підтвердило: дрони йшли вглиб країни, а союзники крили небо й закривали аеропорти.
І ось тут варто згадати недавні слова нового президента Польщі Кароля Навроцького.
Він заявив: говорити про вступ України до НАТО «зараз неможливо», бо «країна у стані війни — це означало б, що і Польща, і Литва теж у стані війни».
А дискусію про ЄС, мовляв, «теж зарано».
Логіка зрозуміла: не чіпати вулик, щоб бджоли не вилетіли.
Але проблема в тому, що бджоли вже вилетіли — і летять у бік Варшави.
Раніше колишній президент Анджей Дуда повернув у публічний обіг Пшеводув-2022 — ту саму трагедію на польському кордоні, коли загинули двоє людей.
Він згадував, як Київ наполягав на російській версії удару.
Польська версія згодом: це була наша, українська ракета ППО, яка відбивалася від російської атаки.
Дуда зробив із цього політичний висновок: мовляв, Київ хотів «затягнути» союзників у війну.
Та навіть якщо так — що в цьому «дивного», коли на Європу летять ракети?
Коли сьогоднішня ніч у Польщі виглядає так само, як учорашня ніч у Києві.
Річ не в «втягуванні».
Річ у фізиці.
Війна — це не локальний дощ над сусіднім подвір’ям.
Це фронт, який розповзається.
Учора — Харків, Одеса, Київ. Сьогодні — Жешув, Замость, Люблін.
Із кожним рейдом дронів ця географія лише розширюється.
Reuters фіксує: у ту саму ніч Росія запустила сотні дронів і десятки ракет по Україні, і щонайменше вісім «шахедів» цілеспрямовано вели на Польщу.
Виявилось що більше.
«Надзвичайно небезпечний прецедент для Європи», — слова Зеленського адресовані вже не лише Києву.
Тепер — про політику.
Фраза «країна у стані війни не може вступити до НАТО» звучить обережно й логічно на папері.
Але на практиці виходить інакше: поки Україна поза НАТО — війна повзе до НАТО.
І тоді доводиться піднімати F-16/F-35, закривати небо, переносити рейси й гасити пожежі вже на своїй території.
Це реальність, яка не питає, «зарано» чи «доречно».
Вона просто прилітає.
Що робити далі?
Не вдавати, що «це була провокація на кордоні».
Ні, це був удар у глибину країни — з наслідками, збиттями, пошкодженими будинками й мобілізацією союзної авіації.
Не прикриватися напівформулами про «не панікувати» — бо паніка виникає там, де немає ясних правил відсічі.
І точно не повторювати мантру про те, що «Україна когось кудись втягувала».
Учорашня ніч показала: ніхто нікого не «тягне».
Війну приносить той, хто запускає дрони.
Можна, звісно, знову відкласти дискусію про НАТО/ЄС «на потім».
Але «потім» щоразу підлітає швидше, ніж здається.
Учора це було біля Пшеводува.
Сьогодні — над Любліном.
А завтра постане питання, на яке не знайде відповіді жоден саміт: що робити, коли «п’ята стаття» офіційно не задіяна, але реально доводиться жити так, ніби вона вже діє — піднімати авіацію, закривати небо, збивати дрони над своїми містами?
І після цього ви ще маєте нахабство говорити Україні про «гарантії безпеки» у вигляді тієї ж статті?
Які це гарантії, якщо навіть для Польщі, члена Альянсу, вони не працюють.
Війна не любить умовного способу.
Або ви заходите в неї разом із тими, кого вона б’є сьогодні.
Або вона сама заходить до вас — без членства, без «ранувато», без лапок.
