4 липня 2025, 02:10
Шахеди летять стаями. Більше півсотні. Може, вже сотня. Київ жужжить, як вулик. Горить.
За вікном — звук, який неможливо забути.
Це не просто “бплА”. Це не “атака дронів”.
Це — звукова кардіограма війни, яка б’ється прямо над нашими дахами.
Весь Київ у ваннах, коридорах, комірках.
Пишуть одне одному:
де бахнуло?
живі?
у нас дим…
Що сталося на 4:10:
– Дніпровський район — уламки впали у дворі житлових будинків та на території навчального закладу.
Без пожежі.
– Солом’янський — гаражний кооператив: пожежа,
склади: горіли,
адмінбудівля: горіла,
нежитлова забудова: пошкоджена.
– Святошинський — пожежа на складах,
у дворі 16-поверхівки: горіли авто,
приватний сектор: вогонь після уламків.
– Дарницький — уламки на відкритих ділянках.
Пощастило. Поки що.
– Шевченківський — 8-поверхівка (ще без мешканців): уламки, пожежа на 1 поверсі,
пожежа також у приватному секторі.
Щонайменше 7 поранених.
Всіх госпіталізували.
Але більшість — просто не спали.
Сиділи в темряві.
Чекали наступного «вжжж».
А потім полетіли ракети.
Не одразу. Не з криком. А як продовження ночі.
Воно завжди приходить. Це "потім".
Просто сиділи, чекали наступного «вжжж».
А потім — не звук. А удар.
Реальний. В кістки. В дім. В фасад.
Дома — рухались. Скрипіли. Тремтіли.
Деякі — падали. Деякі — лишались, але вже з тріщинами.
Деякі — більше не будуть домами.
А потім... потім настав ранок.
Зараз — 11:00.
Вікно та двері на балкон — відкриті.
Літо. Тепло. Сміх. Діти граються.
Якщо не дивитись на місто — можна повірити, що ніч була сном.
Але варто виїхати на вулицю — і все.
Фасади — з дірками. Скло — в траві.
Деякі будинки стали ближчими до неба. Бо в них тепер нема даху.
Ось так і виглядає ранок після «вжжж».
⸻⸻
Це вже як епізод роману, який колись напишуть.
І там буде така фраза:
«А потім була та сама ніч. Жужжання. Бах. І все змінилось.»
Але поки що — ми не роман. Ми — живі.
Ми — ті, хто дихає в темряві.
Ми — рештки звуку, який ще не загас.
Продовження слідує...
Так, блядь, слідує.
