Президент Польщі Кароль Навроцький знову відкрив свій улюблений архів. У річницю початку Другої світової він заявив про «вимогу репарацій від Німеччини». Заявив, звісно, там, де й належить людині, яка живе у минулому, — на Вестерплатте, серед тіней 1939-го.
У Навроцького є дивна особливість: у його промовах завжди більше музейного пилу, ніж повітря сучасності. Він бачить країну не в 2025-му, а десь між руїнами старих фронтів і папками архівів. Як колишній директор Інституту національної пам’яті, він так і не вийшов з цього кабінету — просто пересів у президентське крісло.
І от цікаве питання: чому завжди саме Друга світова? Чому цей єдиний період він носить, як заклинання? Якщо вже копатися в історії, то копай далі — вимагай відшкодування від Росії за поділи Речі Посполитої, від Катерини ІІ за ліквідацію польської державності, від Наполеона за марш через Варшаву. Вибирай будь-яку сторінку, бо історія Європи — це суцільний каталог воєн, геноцидів і зниклих держав.
Але в голові Навроцького все зійшлося на 1939-му. Ніби мільйони інших трагедій людства не існували. Ніби вся політика сьогодні має обертатися навколо однієї дати.
Тому і складається враження, що це вже не політика, а своєрідна історична терапія на публіку. Тільки проблема в тому, що країну не лікують риторикою минулого. Її треба вести у майбутнє.
