Це не фільм-катастрофа, не гравюра з майбутнього, не постапокаліптичний арт. Це реальне фото. Україна. Донецька область. Часів Яр. Весна 2025. Місто, в якому жили люди. Працювали лікарі. Сиділи на лавочках старенькі. Грали у дворі діти. Залишали молоко перед дверима. Будували. Вірили. Жили.
І ось що залишив по собі “русский мир”. Жодного живого будинку. Жодного дерева. Скелети вулиць. Відкриті нутрощі квартир. Місто, вирване з тіла землі. Не залишилось нічого, що не пройшло через вогонь.
Це не випадковість. Це не “обстріл позицій”. Це система, яка вирівнює під нуль усе, що не підкорилось.
Це стратегія терору, в основі якої — ненависть до життя. “Русский мир” — це не культура. Це попіл. Це ідеологія, яка не створює — а тільки нищить.
Часів Яр — не виняток. Ізюм, Маріуполь, Бахмут, Оріхів, Авдіївка. Залишиться тільки руїна — як автограф. І тисячі мертвих — як підпис.
2025 рік. Росія досі сидить в ООН. Хтось називає це “конфліктом”. Хтось просуває “перемир’я”. Але подивись на це фото. Це — не конфлікт. Це екстермінація. Це — не війна. Це стиральна машина, яка перемелює цілі міста. Це — русский мир, як він є: безлюдний, безбарвний, безжиттєвий. ⸻ 📍 Photo by Kostiantyn and Vlada Liberov
Це не просто місто. Це — доказ. І кожна вулиця — свідок.
