Перший концтабір Європи. До Гітлера. До Освенцима. До газу.
У 1934 році Польська держава відкрила табір для “підозрілих елементів”. Без суду. Без вироку. Без права на захист.
Там били, ламали, тримали під сонцем обличчям до землі по 10 годин, забороняли розмовляти, змушували марширувати зі зламаними ребрами.
Це був не ГУЛАГ. Не Бухенвальд. Це була Береза-Картузька.
І це була Європа.
Це не вигадка і не пропаганда.
Береза-Картузька — це концентраційний табір, відкритий у 1934 році в Другій Речі Посполитій — за два тижні після вбивства Броніслава Перацького, польського міністра внутрішніх справ. Його підірвали активісти ОУН за організацію пацифікації — жорстоких репресій проти українців у Східній Галичині у 1930 році.
Він був символом польського терору та полонізації — арештів, побоїв, закриття українських шкіл і церков.
ОУН винесла йому вирок як “організатору національного гніту”.
Відкривають табір тимчасового утримання у місті Береза (сьогодні — Брестська область, Білорусь).
Табір, куди можна відправити будь-кого. Без суду. Просто за наказом поліції.
Офіційна підстава — “загроза для громадського порядку та безпеки держави”.
Перекладаємо на людську мову: ти українець, білорус, лівий активіст, або просто не подобаєшся старості повіту — і тебе везуть у Березу.
Хто організував табір у Березі-Картузькій — поіменно:
🔸 Ідеологічний ініціатор:
— Юзеф Пілсудський — маршал Польщі, фактичний диктатор після перевороту 1926 року.
Саме його оточення просувало ідею “санітарної ізоляції” опонентів.
Хоча формально він не займав посад, рішення приймались із його відома.
🔸 Формальний автор розпорядження:
— Феліціан Славой-Складковський — міністр внутрішніх справ (1931–1935), соратник Пілсудського.
Саме його міністерство ініціювало розробку указу про “місце ізоляції”.
🔸 Підписант урядового документа:
— Леон Козловський — прем’єр-міністр Польщі на той момент.
Підписав урядове розпорядження №30/34 від 17 червня 1934 року, яке легалізувало створення табору.
🔸 Ратифікація на найвищому рівні:
— Іґнаци Мосціцький — президент Польщі (1926–1939).
Остаточно затвердив указ своїм підписом, зробивши табір державним інструментом позасудового ув’язнення.
Хто сидів у Березі
- Олександр Барановський, український письменник, редактор;
- Степан Ленкавський, ідеолог ОУН;
- Олександр Бабій, учитель, заарештований “за любов до української мови”;
- Білоруські діячі, комуністи, пацифісти, польські опозиціонери;
- Священники, селяни, студенти — будь-хто, кого вважали “непольським”.
У 1935 році в таборі — вже майже 500 в'язнів. Більшість — українці.
Як виглядала польська "перевиховна система":
- Фізичні покарання — щоденні вправи, багатогодинне стояння обличчям до землі на сонці, заборона сідати;
- Знущання — не давали пити в спеку, змушували бігти зі зламаними кінцівками, змушували цілий день повторювати вголос:“Я є ворог польської держави”;
- Голодування, антисанітарія, епідемії, відсутність меддопомоги;
- Цілковита ізоляція — не дозволяли писати листи, зустрічі з родичами обмежені, заборонено говорити між собою.
📜 Архівне свідчення: Степан Ленкавський
«Увесь перший день я простояв обличчям до стіни, руки за спину. На кожну спробу озирнутися — бив кийок. Уночі мене підняли й змусили бігати подвір’ям, поки не знепритомнів».
— 1934, протокол слідчого інтерв’ю після звільнення
Історики мовчать. Бо незручно.
Польська офіційна історіографія не любить згадувати Березу-Картузьку.
Бо це — не “польські мученики в таборах”. Це — Польща, яка тримає табори для українців.
Це — не німці, не Сталін.
Це Європа, яка вже в 1934-му знала, що таке концтабір.
Але мовчала.
Бо в'язні — не “правильні”.
Європейські газети писали про Березу, але з обережністю.
Англійські дипломати вказували: “методи виховання у Березі — близькі до радянських”.
Французи писали: “польський табір для націоналістів”.
Але ніхто не вжив слова “концентраційний табір”.
📜 Фрагмент зі звіту Ліги Націй (1935)
“Деякі ув’язнені утримуються в умовах, що не відповідають жодним гуманітарним стандартам. Оскарження наказу про ув’язнення відсутнє. Дозволена тривалість утримання — необмежена.”
— Цитата з меморандуму, не включеного в основний звіт через дипломатичний тиск з боку польської делегації
То хто почав перший?
Гітлер?
Сталін?
Може, спочатку були цивілізовані демократи, які просто “захищали державу” від інакших?
Українець у 1930-х міг потрапити до в’язниці в будь-якій з окупацій — польській, радянській або румунській.
І тільки одна з них носить ореол “європейської”.
Це був табір без газу.
Без смугастих роб.
Без крематорію.
Але з тими самими принципами: страх, покора, знищення голосу.
Всі знали про це, але мовчали.
🩸 Це була Європа. І це було — ще до нацистів
🔴 Береза-Картузька була створена за два тижні до перших таборів Гітлера. Польща не копіювала Німеччину — вона діяла паралельно. Це була самостійна ідея “ізоляції” національно ворожих елементів.
🔴 В’язнів офіційно утримували без вироку суду. Формально — на 3 місяці. Реально — безстроково, доки поліція не вирішить відпустити. Суд не міг скасувати арешт.
🔴 У таборі катували навіть неповнолітніх. Один із затриманих учнів львівської гімназії помер після побиття. Йому було 17 років.
🔴 Між 1934 і 1939 роками через табір пройшли близько 3000 людей. Понад половина — українці. Решта — білоруси, євреї, комуністи, польські опозиціонери.
🔴 Фотографувати в’язнів заборонялося. Є лише поодинокі знімки — таємно зроблені охороною або відновлені з архівів поліції. Свідчення — єдине, що лишилося.
Польський концтабір. До Гітлера — два тижні.
Вони ще встигнуть бити лежачих, ще посадити кількох без суду, ще напишуть у звітах, що все було «в рамках порядку». Але дуже скоро — самі опиняться за ґратами, вже не власними. Їхнім бараком стане Європа під чоботом.
І тоді ні суду, ні адвоката, ні газет.
